В центрі міста од вокзалу близько,
В модерновім затінку споруд
Яблуні із саду Коцюбинського
Ніжно і зворушливо цвітуть.
Дерево не вміє забувати.
Кожен рік – відкільчиться навік:
Іграшково – невеличка хата,
Невисокий добрий чоловік.
Незабудки. Яблуні і груші.
Жовтогриві огники кульбаб.
В центрі міста од вокзалу близько,
В модерновім затінку споруд
Яблуні із саду Коцюбинського
Ніжно і зворушливо цвітуть.
Дерево не вміє забувати.
Кожен рік – відкільчиться навік:
Іграшково – невеличка хата,
Невисокий добрий чоловік.
Незабудки. Яблуні і груші.
Жовтогриві огники кульбаб.
Небес України негаснуча зоре!
Для нас ти живий, не умер,
Бо творчого слова і смерть не
побере:
Ти з нами - довго і тепер.
Шанує Вкраїна великого сина
І Вінниця, скелі і Буг...
Хоч тіло твоє прийняла домовина,
Та з нами безсмертний твій дух.
Злітають мальви - гордо і крилато,
Спалахують жоржини напівсном,
У тихім здивуванні біля хати
Михайла все чекають під вікном.
Ось-ось прийде. Без хизування й фальші
Торкнеться лагідно до пелюсток:
- Як ж бо сила у життя! - І дальше:
- Повітря життєдайного ковток
Мою напоїти самотинну душу
У світі сонячнім добра й краси,
Те світло людям повернути ж мушу...
Мій боль! Лиш надію не згаси...
...І з мрії золотого сонцедня
Несе поет* у кожне покоління
І світу філософське пізнання,
Й до краю отчого святе горіння.
Висока й світла до людей любов
Іскриться в рідній прабатьківській мові.
Як Майстер, крізь пітьму й байдужість йшов
І нам залишив в спадок дивне слово.
Засвітило Сонце Промені по світу…
Заквітчало й хату в мальви та жоржини…
Пломенить віками колоритним цвітом
Щире, вічне слово Гідної Людини..
Ці душі глибини –
Творчості перлини,
Залишив на віки
Сонцелюб Великий.
Рідний Сонцелюб!..
Мов вода джерельна, чиста його мова.
Проникають в серце нам вогні барвисті.
В них народна пісня й казка барвінкова
Гріють, мов дитинство… З слів-перлин намисто
Одягнув народу.
Оновив же вроду!..
Гомонить діброва:
-Наш!.. Художник слова!
Вірний Сонцелюб…
Був журливий місяць в небі надвечір`я…
Біль людського горя не давав покою.
Та безсмертне сяйво Світоча сузір’я
Освітило темінь Божою рукою…
Золотий засів
Сподівань вогнів…
Ніжить рідним й новим
Мальовнича мова.
Славний Сонцелюб!..
Сипле перли-роси у життя з контрастів...
З сірої безвісті йде шовковий дощ…
Вмів жагучі квіти
На рушник покласти –
Їх повив в суцвіття лікувальний хвощ.
Обрії кохання,
Крила сподівання,
Думки небеса –
Слів його краса!..
Світу Сонцелюб!
Вічний Сонцелюб!..
Сонцелюб…