Вислови про М.Коцюбинського

  • «Художник, який має трохи інші очі, ніж другі люди, і носить в душі сонце, яким
    обертає дрібні дощові краплі в веселку, витягає з чорної землі на світ божий квіти і
    перетворює в золото чорні закутки мороку», - писав про себе Коцюбинський.
  • «Михайло Коцюбинський — письменник сонячний. І не тільки тому, що «носив у
    душі сонце», як сам про себе казав... Уся його проза... — це світлий, відкритий
    простір для душі й духу» (О. Логвиненко).
  • «Людина культурна, до найменших подробиць, європеєць з голови до п’ят... був
    справжнім аристократом Духа без жодного силування зі свого боку...» (С. Єфремов).
  • «У Коцюбинського [«Тіні забутих предків»] реальне і міфічне займають два плани:
    у зображенні суспільного життя домінує реальний компонент, у змалюванні життя
    особи — міфічний» (М. Кіяновська).
  • «Гуцульщині «Тінями забутих предків» Коцюбинський поставив в українському
    письменстві пам’ятник» (А. Крушельницький).
  • “...Після Шевченка, поруч з Іваном Франком, Лесею Українкою, Стефаником щодо
    краси й глибини своїх творів - іншого письменника такого ми не знайдемо... великі
    світочі людства давно вже розступилися, щоб дати місце і йому в шерензі борців,
    мислителів і шукачів правди.” (П. Тичина)
  • «Його оповідання пливе натурально і свобідно… Стиль його простий, без жодної
    форсованої штучності, без риторичних ефектів. Із всіх наших письменників він
    найбільш нагадує Тургєнєва, того «найбільш артиста і найбільш європейця» між
    російськими белетристами... Він наскрізь новочасний чоловік, перейнятий високим
    гуманним чуттям і ясним поглядом на життя» (Іван Франко)
  • «Михайло Коцюбинський - письменник сонячний. І не тільки тому, що «носив у
    душі сонце», як сам про себе казав... Уся його проза... - це світлий, відкритий
    простір для душі й духу» (О. Логвиненко)
  • Пройшли десятиріччя, минуть, напевне, віки, а творчість Коцюбинського, як світла
    зоря, сяятиме над нами вічно, облагороджуючи душу … Вічна слава його життю,
    вічна слава його таланту… (Андрій Малишко)
  • «Уявіть собі людину середнього зросту. В його постаті, ході, одежі стільки
    простоти скромності і водночас якоїсь внутрішньої вишуканості, благородства.
    Рухи його скупі, жодного зайвого жесту, вдумливе обличчя так і світиться любов’ю
    до людей, погляд його темних на диво виразних очей, проникає до самого серця,
    зігріває душу». (Остап Лисенко)
  • «Коцюбинський завжди був старанно вмитий, причесаний, в скромному, але
    чистому одязі: чоботи його завжди були вичищені… сам він турбувався про свою
    акуратність: в боковій кишені його сундучка завжди був гребінець і дзеркальце,
    щоб кожний раз під час перерви між лекціями можна було все привести до ладу,
    не залишався він також і без носової хусточки». (В. Ковердинський, наглядач
    Шаргородської духовної школи)
  • «Найбільше враження зробили на мене його великі, замріяні, глибоко проникливі очі.
    Він мав статну, вище середнього зросту фігуру, красивої форми, чисто, до блиску виголену
    голову, прекрасні вуса, які йому дуже йшли і прикрашали його обличчя. Одягнутий був у білий,
    елегантно пошитий костюм. Взагалі в його постаті, одязі і манерах було стільки простоти,
    скромності і в той же час відбивались якесь внутрішнє благородство і привабливість.
    Рухи його були скупі, жодного зайвого жесту, голос проникливий,
    прекрасного баритонового тембру, який запам’ятовувався і глибоко западав у серце.
    Від першої зустрічі з Михайлом Михайловичем у мене залишилось враження про нього
    як про надзвичайно розумну, культурну, виховану людину». (Михайло Микіша).
  • «Ласкавий з дітьми, він зумів зразу завоювати нашу загальну симпатію,
    і нам учитись було легко і приємно. Михайло Михайлович був не лише
    нашим учителем, а й вихователем та другом. У вільний від навчання час він читав нам
    доступні нашому розвиткові свої та інших авторів твори і тим розвинув нашу любов до України.
    Завдяки Михайлові Михайловичу я дуже полюбила все українське: носила український костюм,
    співала українських пісень, зацікавилась побутом селян…» (Є. Бакша-Мельникова)
  • «Дуже проста і мила людина у своєму поводженні, він завжди одягався у
    звичайне європейське вбрання, трохи строго, але елегантно. Не тільки серед людей,
    а й удома, серед членів своєї родини, він не допускав будь-якої недбайливості в костюмі і
    вимагав того ж від дітей і близьких, бо вважав, що культурна людина… завжди повинна бути
    пристойно й охайно одягненою, а тим більше, коли вона перебуває в суспільстві.
    Цього вимагає пошана до членів цього суспільства»(Ольга Дорошенко, чернігівська вчителька)
  • «Зовнішнім виглядом і манерою тримати себе Михайло Михайлович
    являв собою тип європейця у повному значенні цього слова.
    Колір обличчя в нього був смуглявий. Риси — тонкі, красиві.
    Вдумливе лице оживляли і робили особливо привабливі очі: невеликі чорні, блискучі,
    як гарячі вуглики» (Михайло Мочульський, літературознавець)
  • «Він любив квіти, із захопленням вивчав їх,
    ботанічні знання були в нього досить великі.
    У садочку, що оточував наш будинок, яких тільки квітів не було…
    Батько дуже любив садок і разом з матір’ю насаджував дерева і квіти»
    (Ірина Коцюбинська, донька )
  • Безкорисний аж до пожертвування, усе робив із внутрішнього переконання,
    а нічого з інтересу… Гарячий патріот, любив свій край і народ над усе,
    готов був йому віддати всі свої сили,
    усі свої знання, весь свій талант…» (Володимир Гнатюк, етнограф)
  • «Любов і краса – це ті діаманти, які він вишліфовував із непоказних камінчиків та заховував у вічний скарб нашої національної культури (Володимир Гнатюк, етнограф)
  • «Людина культурна, до найменших подробиць,
    європеєць з голови до п’ят... був справжнім аристократом
    Духа без жодного силування зі свого боку...» (С. Єфремов)
  • «Прочитав я її («Харитю») та й не стямився!.. У такій невеличкій приповісті та такого багато сказано! Та як сказано! Чистою, як кринична вода, народною мовою, яскравим, як сонячний промінь, малюнком; невеличкими, домірними нарисами, що розгортують перед очима велику — безмірно велику — картину людського горя, краси світової, виявляють безодню глибину думок, таємні поривання душі, забої невеличкого серця!..» (Панас Мирний)
  • Він любив квіти, із захопленням вивчав їх,
    ботанічні знання були в нього досить великі. У садочку, що оточував наш будинок,
    яких тільки квітів не було… Батько дуже любив садок і разом з матір’ю насаджував дерева і квіти.
    (Ірина Коцюбинська, донька)
  • «Ще один гіркий посміх лихої долі! Ще безмірно важка втрата на нашій широкій Україні!
    Помер Михайло Коцюбинський. Поліг великий майстер рідного слова,
    що в огненному горні свого творчого духу переливав його в самоцвітні кришталі і, як великий будівничий,
    виводив їх, свої мистецькі твори, повні великого художнього смаку,глибокої задуми і безмірно широкої любові
    до людей, їх – добрих і лихих – вчинків!» (Панас Мирний)